Очікує на перевірку

Карпенко Віталій Опанасович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Карпенко.

Віталій Опанасович Карпенко
Народився3 березня 1941(1941-03-03) (83 роки)
Київ
Місце проживанняКиїв
Країна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьжурналіст, політик
Alma materКиївський державний університет ім. Т.Шевченка
ЗакладУніверситет «Україна», завідувач кафедри журналістики
Посаданародний депутат України[1]
Вчене званнякандидат філологічних наук, доктор суспільно-економічних наук
ЧленствоВерховна Рада України I скликання
ПартіяКПРС
Нагороди

Орден «За заслуги» ІІІ ст.

Медаль «Ветеран праці»

Віта́лій Опана́сович Карпе́нко (нар. 3 березня 1941, м. Київ) — український журналіст, науковець, громадський діяч. Завідувач кафедри журналістики в університеті «Україна», публіцист, письменник, народний депутат 1 скликання, кандидат філологічних наук, доктор суспільно-економічних наук Українського Вільного університету (Мюнхен, ФРН), академік Української міжнародної академії оригінальних ідей, голова Асоціації світової української преси (з 08.2001 р.), член президії Національної ради Конґресу української інтеліґенції, член НСЖУ (з 1961 р.), член Національної спілки письменників України (з 1982 р.), заслужений журналіст України (з 1992 р.), член Ради старійшин УНП «Собор» (з 12.1999). Автор 32 книг та підручників[2].

Освіта

[ред. | ред. код]

Біографія

[ред. | ред. код]

1958–1965 — літпрацівник, заввідділу, заступник редактора снігурівської райгазети Миколаївської області;

1966–1976 — заввідділу обласних газет «Ленінське плем'я», «Південна правда», редактор обласної газети «Ленінське плем'я», м. Миколаїв;

1976-1979 — аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС, м. Москва; з 1979 — відповідальний секретар журналу «Комуніст України»;

1980–1985 — інструктор сектору газет і журналів при ЦК КПУ;

Грудень 1985 — вересень 2000 — головний редактор газети «Вечірній Київ». Під керівництвом Карпенка газета, яку в добу «перебудови» він спромігся вивести з підпорядкування Київському міськкому КПУ, досягла накладу в 576 тис. екз[2]. 19 серпня 1991 року підтримав "ГКЧП" (ДКНС).

Помічник київського міського голови Київради (з 09.2000 — 2001);

01.1999 — 2006 — професор кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

04.03.1990 обраний народним депутатом України, 1-й тур 64,08 % голосів, 3 претенденти, м. Київ, Прирічний виборчий округ № 14. Входив до Народної Ради. Член Комісії ВР України з питань гласності та засобів масової інформації. На момент обрання — член КПРС. Дата прийняття депутатських повноважень: 15.05.1990 р. Дата припинення депутатських повноважень: 10.05.1994 р.

На викладацькій роботі на факультеті та в інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1986 року.

Академік Української академії оригінальних ідей (1991), АНВШУ (1998).

03.1994 та 03.1998 — кандидат у народні депутати України; на час виборів: головний редактор газети «Вечірній Київ»; 04.2002 — кандидат у народні депутати України.

16 жовтня 1999 в Києві відбувся Установчий з'їзд Української партії «Єдність», на якому Віталій Карпенко був обраний заступником голови.

Родина

[ред. | ред. код]

Батько Опанас Никодимович (1911—1941); мати Олександра Степанівна (1906—1982); дружина Валентина Федорівна (1941) — вчитель; син Ігор (1962) — робітник; дочка Світлана (1968) — журналіст.

Захоплення: шахи, риболовля, город.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Книги

[ред. | ред. код]
  • «Кінбурнська коса» (1977),
  • «Скарби південного степу» (1978),
  • «Подорож на острови» (1979),
  • «Люди и корабли» (1980),
  • «Крізь шторми» (1981),
  • «Джерело життя і краси. Проблеми природи, людини, моральності в сучасній радянській прозі» (1983),
  • «Глибокий фарватер» (1986),
  • «Правды о себе не побоитесь?…» (1986),
  • «Тут біля самого моря…» (1989),
  • «Японія в глянці і без нього» (1989),
  • «Парламент зсередини» (1991),
  • «Поодинці — вмирають, виживають — гуртом» (1996),
  • «Суд і осуд. Міністр оборони — проти „Вечірнього Києва“, „Вечірній Київ“ — проти шмаровщини» (1996),
  • «Скарби південного степу» (1978),
  • «На нашій, не своїй землі…» (1998)[3],
  • «Поодинці — вмирають, виживають — гуртом»[4]
  • «Як повернути манкурту пам'ять?» (1997)[5],
  • «Українці в Казахстані» (2000)[6],
  • «Українські студії під небом Баварії» (1998),
  • «Час каміння збирати» [Архівовано 20 липня 2011 у Wayback Machine.] (1999),
  • «Національна ідея в українській періодиці» (1999),
  • «Антиукраїнські тенденції в Українській державі» [Архівовано 8 листопада 2011 у Wayback Machine.] (2001),
  • «Виклики ХХІ віку. Політичні хроніки пером публіциста» [Архівовано 8 листопада 2011 у Wayback Machine.] (2006)[7]
  • «На крутому повороті» (2004)[8]

Підручники

[ред. | ред. код]
  • «Публіцистика незалежної України» (2009)[9],
  • «Майбутнє за нами» (2008)[10],
  • «Інформаційна політика та безпека» (2006)[11],
  • «Майстерність редактора» (2006)[12]* «Преса і незалежність України» (2003)[13],
  • «Редакторська справа: проблеми майстерності» (2005)[14],
  • «Преса і незалежність України. Практика медіа-політики 1988—1998 рр.» (2003),
  • «Журналістика: основи професійної комунікації» (2002)[15].
  • «Газетні жанри як комунікативні форми журналістики» (2002)[16]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Ордени:

  • «За заслуги» III ступеня (01.2007)[17],
  • Святого рівноапостольного князя Володимира Великого (1998),
  • Христа Спасителя (2001),
  • Лицарської доблесті V ст. (1999) і IV ст. (2001);
  • Знак Пошани Київради (2001),
  • медаль ВУТ «Просвіта» ім. Т.Шевченка «Будівничий України» (1999),
  • Медаль ім. Г. Ващенка (2006, Всеукр. пед. т-во ім. Г.Ващенка).
  • Медаль «Почесна відзнака» (2006, НСПУ).
  • медаль «Ветеран праці» (1984);

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/spisok1.htm
  2. ↑ а б Бывший главный редактор газеты «Вечерний Киев» Виталий КАРПЕНКО: «В 41-м году немцы схватили мою мать и повели в Бабий Яр. Она была чернявая, и фашисты подумали, что еврейка. Мне было всего несколько месяцев, я был у нее на руках…». Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 30 травня 2011.
  3. ↑ Карпенко, Віталій Опанасович. На нашій, не своїй землі… Що буде завтра — невідомо, треба сьогодні жити гідно (Японська мудрість) [Текст]: общественно-политическая литература / В. О. Карпенко. — К. : Газета «Вечірній Київ» (Бібліотечка ВК), 1998. — 512 с. — ISBN 966-7139-45-Х
  4. ↑ Поодинці — вмирають, виживають — гуртом [Текст]: колонка головного редактора у «Вечірньому Києві» / В. О. Карпенко. — К. : Газ. «Вечірній Київ» (Бібліотечка ВК): Просвіта, 1995. — 208 с. — ISBN 5-7707-8830-5
  5. ↑ Карпенко, Віталій Опанасович. Як повернути манкурту пам'ять? [Текст]: колонка головного редактора у «Вечірньому Києві» / В. О. Карпенко. — К. : Газета «Вечірній Київ» (Бібліотечка ВК), 1997. — 432 с. — ISBN 966-7139-10-7
  6. ↑ Карпенко, Віталій Опанасович. Українці в Казахстані [Текст]: историческая литература / В. О. Карпенко. — К. : Газета «Вечірній Київ» (Бібліотечка ВК), 2000. — 128 с. : іл. — ISBN 966-7139-01-8
  7. ↑ Виклики XXI віку [Текст]: політичні хроніки пером публіциста / В. О. Карпенко. — К. : Просвіта, 2006. — 711 с. — ISBN 966-8547-57-8
  8. ↑ Карпенко, Віталій Опанасович. На крутому повороті [Текст]: газета «Вечірній Київ»: від «перестройки» до незалежності / В. О. Карпенко. — К. : Асоціація світової української преси — Українська академія оригінальних ідей: Нора-Друк, 2004. — 356с.+ 8 арк. фотогр. — Бібліогр.: с. 323—339. — ISBN 966-7139-91-3. — ISBN 966-8321-29-4 Індекс рубрикатора НБУВ: Ч612.4(4УКР) + Ч612.4(4УКР-2К)711.3
  9. ↑ Публіцистика незалежної України [Текст]: хрестоматія / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна»; упоряд. О. К. Глушко, В. О. Карпенко. — К. : Ун-т «Україна», 2009. — 505 с. — ISBN 978-966-388-280-2
  10. ↑ Майбутнє за нами: інформаційно-довідковий літопис / ред.-упоряд. В. О. Карпенко ; Університет «Україна». — К. : [б.в.], 2008. — 256 с. — ISBN 978-966-388-241-4
  11. ↑ Інформаційна політика та безпека [Текст]: підручник / В. О. Карпенко. — К. : Нора-Друк, 2006. — 320 с. — Бібліогр.: в кінці тем. — ISBN 966-8321-88-X
  12. ↑ Майстерність редактора: професійні та організаторські аспекти / В. О. Карпенко. — К. : Центр вільної преси, 2006. — 190 с. — ISBN 966-594-764-8 Індекс рубрикатора НБУВ: Ч612.4(4УКР) п91 я73-2
  13. ↑ Преса і незалежність України. Практика медіа-політики 1988—1998 рр. [Текст]: навч. посібник для студ. вищих навч. закл., які навч. за спец. «Журналістика» і «Видавнича справа та редагування» / В. О. Карпенко. — К. : Інститут журналістики КНУ ім. Т.Шевченка ; К. : Нора-Друк, 2003. — 350 с. — Бібліогр.: с. 323—339. — ISBN 966-594-199-2. — ISBN 966-8321-24-3
  14. ↑ Редакторська справа: проблеми майстерності [Текст] / В. О. Карпенко. — К. : Інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 2005 — . — (Лекційний фонд Інституту журналістики). Ч. 1 : Поняття фаху: зміст, форма, нюанси. — [Б. м.]: [б.в.], 2005. — 162 с. — ISBN 966-594-166-6
  15. ↑ Журналістика: основи професіональної комунікації [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл., що навч. за спец. «Журналістика» / В. О. Карпенко ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. — К. : Нора-прінт, 2002. — 348 с. — ISBN 966-7837-37-8. Архів оригіналу за 23 жовтня 2007. Процитовано 30 травня 2011.
  16. ↑ Газетні жанри як комунікативні форми журналістики [Текст]: текст лекції для студ. Інституту журналістики з курсу «Основи професійної комунікації» / В. О. Карпенко ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. — К. : [б.в.], 2002. — 37 с. — (Лекційний фонд Інституту журналістики). — Індекс рубрикатора НБУВ: Ч612.162 /163 я73-2
  17. ↑ Указ Президента України від 18 січня 2007 року № 21/2007 «Про відзначення державними нагородами України»
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карпенко_Віталій_Опанасович&oldid=42669542